Сталося не так, як гадалося.

Спекотне літо сорок першого

война-(ч1)

Мы раздуваемпожар мировой,
Церкви и тюрьмы сравняем с землей.
Ведь от тайги до британских морей
Красная Армия всех сильней.
П. Григорьев, 1920 г.

22 червня – день скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Щороку ця дата непокоїть душі людей, особливо старшого покоління. Українці мають вшановувати світлу пам’ять дідів і батьків не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нації, а у щирій молитві за упокій душ загиблих.

Втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР, які за різними джерелами становлять біля 27 мільйонів.

Окрім воєнних втрат за 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисячі, убито понад 153 тисяч, виселено за межі України 203 тисячі. С. Грабовський свідчить: «Не оминув «призов до ҐУЛАҐу» і Східну Україну: оскільки тут пік репресій був уже позаду, то йшлося про дещо менші цифри, до 200-250 тисяч людей, у тому числі немало за те, що неправильно висловилися з приводу новітньої тісної співпраці більшовиків та нацистів. Звучить як страшний анекдот, але це історичний факт: навіть у липні та серпні 1941 року НКВД та суди ще відправляли людей у сибірські табори за«спроби зрадницьки підірвати радянсько-німецьку дружбу».

Відкриємо монографію «Советский Союз в годы Великой Отечественной войны: 1941 — 1945», с. 692: «…окупаційні війська і німецькі ВПС зруйнували повністю в СРСР, тобто підірвали, спалили, зруйнували дотла… 1700 міст, 70000 сіл і малих населених пунктів.., 98000 колгоспів (їх матеріальну базу, будівлі, ферми, сховища), 1876 радгоспів з їх селищами», тощо».

І навіть не виникало запитання: а для чого, власне, загарбникам масово спалювати будівлі, хліб, різні матеріали, коли вони все це й так уже захопили, а отже, могли вжити собі на користь? Звичайно, були бомбардування та обстріли, але аж ніяк не умисні масові підпали та руйнування з боку вермахтівських зайд.

А от «свої», виявляється, на цьому серйозно спеціалізувалися. Так, Верховний Головнокомандувач Й. Сталін наказом № 0428 від 17 листопада 1941 р., під грифом «секретно», вимагав (Скрытая правда.., 1992, с. 211-215): «Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40 — 60 км углиб від переднього краю і на 20 — 30 км праворуч і ліворуч від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі негайно кидати авіацію, широко використовувати артилерійський та мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і підготовлені диверсійні групи, споряджені пляшками із запалювальною рідиною, гранатами і підривними засобами» (ЦАМО СССР. Ф. 353. Оп. 5864. Спр. 1. Арк. 27). Виявляється, нестачі у боєприпасах і особовому складі Червона армія на ту пору не відчувала.

І цей наказ Сталіна виконували! Ще й вибачалися за те, що «до отримання наказу Ставки у цій справі … виявляли лібералізм…». Але тепер, доповідав 21 листопада воєнком 53 кавалерійської дивізії батальйонний комісар Гомазков, «в нашій дивізії цього нема. Тільки за 19 і 20 листопада нами спалено чотири населені пункти… особисто спостерігав, як ці населені пункти були охоплені полум’ям. З цією метою створюємо спеціальні групи бійців… У подальшому ваші вказівки будуть виконуватися з іще більшою наполегливістю…». А вже штаб 5-ї армії без жодних «ліричних» відхилень рапортував 25 листопада про десятки – у списку наведені назви 53-х населених пунктів, серед яких 18 було «спалено військами повністю», 30«спалено частково», 2«зруйновано артилерією», а від решти «залишилося 5-6 будинків». Крім того, «організовано 9 диверсійних груп чисельністю по 2 — 3 чол. і відправлено в тил противника із завданням підпалення». (ЦАМО СССР. Ф. 326. Оп. 5045. Спр. 1. Арк. 62 — 63).

Однак «на горі» навіть така старанність видавалася замалою, і вже 27 листопада командувач Західного фронту генерал армії Жуков видав ще один – і теж секретний наказ за № 01126, у якому, зазначивши, що подекуди командири з’єднань і частин, «побоюючись «оточення», не вживали жодних заходів» щодо виконання відомого наказу Верховного Головнокомандувача, далі зокрема вимагав: «Одночасно із пристосуванням населеного пункту до оборони складати план і здійснювати підготовчі заходи щодо знищення шляхом руйнування або спалення всіх життєвих центрів, будівель, запасів продуктів і матеріалів у випадку змушеного залишення населеного пункту». І далі – знову йдуть численні донесення про виконання тих варварських наказів…

war_barbarossa

22 червня 1941 року Радянський Союз настільки переважав Німеччину за чисельністю танків і літаків, гармат і бронеавтомобілів (а також за якістю новітніх зразків озброєнь), що навіть раптовий німецький напад мав захлинутися у цій масі військ. Але цього не сталося.

Станом на 16 травня 1941 року, не враховуючи військ НКВД, чисельність Червоної Армії перевалила за 8 млн, це 650 дивізій, а танків було 23925готових і ще 11000 проходили заводські випробування. Літаків було20000, з яких 17000 бойові.(ВИЖ №11/89).

На початок війни 1941 року число літаків досягло 37000, танків 32628, артилерійських і мінометних стволів 106 тисяч. (ЦАМО, ф.15А, оп.2154, д.4, л.199-287). Такої армії світ не знав з часів Чингізхана, але у нього не було танків, літаків, артилерії, хімічної зброї і телеграфу.

Червона армія після ҐУЛАҐу і голодомору не хотіла воювати. Війська, коли за ними не стояли у тилу загороджувальні загони та частини НКВД, втрачали боєздатність. Армія розбігалася й здавалася в полон. Станом на вересень 1941 року 106 радянських генералів опинилися в німецькому полоні; безвісти пропали 20 генералів і майже 200000командирів. Рядові полонені й пропалі безвісти обчислювалися мільйонами.

Цитую С. Грабовського: «24 травня 1941 року в кабінеті Сталіна у Кремлі відбулася таємна нарада військово-політичного керівництва СРСР, на якій, очевидно, й було визначено нову дату нападу на Німеччину («очевидно», бо документи, пов’язані з цією датою, не опубліковані. Кремль і зараз боїться розголошення його останньої Таємниці). Віктор Суворов вважає, то такою датою мало бути 6 липня. Проте інші дослідники, у тому числі Михайло Мельтюхов і Борис Соколов, схиляються до іншої: 15 липня. Отож усі факти свідчать, що влітку 1941 року кремлівське керівництво вважало, що Радянський Союз був готовий до війни. Зовсім іншої, ніж та, що почалася реально. Проти свого недавнього союзника».

Дуже красномовно висловився колишній начальник оперативного управління штабу Південно-Західного фронту генерал-майор М.Грецов:«… в сейфах кожного штабу зберігалися знамениті пакети, в яких точно було розписано, коли і куди треба було рухатися військам. Але, на жаль, у них нічого не говорилося про те, що робити, якщо противник раптово перейде у наступ» (ВИЖ, №9, 1965 р., с.84).

І все ж таки перемогти Гітлер не міг. Надто вже брутальним щодо інших народів і відвертим щодо власних цілей був режим націонал-соціалізму. Але Гітлер своїм нападом на СРСР зірвав сталінський похід на Захід. Він дав змогу Кремлю прикрити свої злочини і своє суто паханське ставлення до люду, до «мужиків» міфом про «Велику Вітчизняну». Тим більше, що у цього міфу є реальне підґрунтя – це кров понад тридцяти мільйонів громадян СРСР, що полягли у 1939 — 45 роках. Велика Кров – на цьому будувалася вся повоєнна піраміда радянської влади. І свідомий та підсвідомий страх людей перед новою війною, страх майже панічний і ледь не генетичний. Таким народом можна було вільно маніпулювати впродовж десятиліть.

Ця величезна Кров, пролита солдатами, не бентежила Сталіна. Розкриємо трилогію Костянтина Симонова «Живые и мертвые». Ці об’ємні три томи були закінчені автором у 1970 році: «Что-то мешало, задевало, терло, словно незаметно для себя наизнанку надел рубашку. И вдруг понял: мешало то, как Сталин слушал сегодня про лишние людские потери, слушал совершенно равнодушно, как о чем-то уже давно и бесповоротно решенном им самим и с тех пор не относящемуся к делу».

пленніе-(ч3)

Пише Игор Бунич в історичному дослідженні «Операция «Гроза» Фатальная ошибка Сталина»:

«События на фронте стали принимать формы небывалой в истории военной катастрофы, за которой с усиливающим ужасом  следили из Кремля. Отчаянное сопротивление отдельных застав, частей и гарнизонов не могло скрыть от командования совершенно невероятного поведения армии. Такого история войн еще не знала.

Полтора миллиона человек перешли к немцам с оружием в руках. Некоторые целыми соединениями под звуки дивизионных оркестров.

Два миллиона человек сдались в плен, бросив оружие (не только винтовки, но все до танка и самолета включительно).

500 тысяч человек были захвачены в плен при различных обстоятельствах.

1 миллион человек откровенно дезертировал, из них 657354 человека были выловлены, 10200 человек расстреляно, остальные исчезли без следа.

800 тысяч человек были убиты и ранены.

Оставшиеся 980 тысяч в панике откатывались на восток.

Таково было положение на сентябрь 1941 года.

В вихре небывалого водоворота бесследно исчезали целые полки и даже корпуса. Пропадали без вести целые эскадрильи.

Без вести пропали 20 генералов и 182432 офицера различных рангов. 106 генералов, включая нескольких командующих армиями, оказались в плену.

Почти не встречая сопротивления, немецкие войска занимали город за городом, где летели с пьедесталов памятники Ленину и Сталину.

Немецкое командование было ошеломлено. А Сталин был потрясен тем сюрпризом, что ему преподнесла любимая армия.

Факт стихийного, никем не управляемого восстания в Красной Армии, когда на тысячекилометровом фронте миллионы офицеров и солдат преподали предметный урок преступному режиму, начав с открытием военных действий массовый переход на сторону противника. И еще неизвестно, как бы повернулась история, если бы у Гитлера хватило ума оптимально использовать это восстание в своих интересах.

Население ликовало, встречая немцев цветами, хлебом и солью.

Оно ликовало, но как вскоре выяснилось, совершенно напрасно. Немцы не несли освобождения. Они несли новое рабство и террор, поданные с гораздо большей откровенностью.

Извращенная психология, культивированная в коммунистическом антимире, заставила и самого вождя поверить, что красноармейцы и командиры, среди которых практически не было ни одного человека, у кого бы не был расстрелян, замучен, раскулачен, сослан, арестован или бесследно исчез кто-нибудь из родных, близких или друзей, а порой – все поголовно, настолько растеряли все нормальные человеческие чувства и эмоции, настолько мутировали на страшном пути от обычного человека к человеку советскому, что не имеют уже никаких желаний, кроме как идти в поход, чтобы завоевать для преступного режима мировое господство.

К великой чести народов Советского Союза, надо сказать, что этого не произошло.

События лета 1941 года можно без всяких преувеличений назвать стихийным восстанием армии против сталинской деспотии.

Свирепый оккупационный режим, установленный немцами на оккупированной территории, массовые казни мирного населения, открыто декларируемое намерение превратить всех в рабочий скот… ударили по самым чувствительным струнам патриотизма.

К осени 1941 года уже были видны все признаки начинающейся НАРОДНОЙ войны, а войну против народа никому и никогда не удавалось выиграть».

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s